Вірші взялися чорним
Вірші сорок днів носили траур
Вірші присипалися землею
Вірші заїлися попелом
Вірші цілих сорок днів сиділи в окопах
Зціпивши зуби мовчки відстрілювалися
Вірші не хотіли ні з ким розмовляти
Про що говорити?
Про смерть?
За цих сорок днів вірші бачили багато смертей.
Вірші бачили як вмирали дерева
Які вже ніколи не будуть вмирати стоячи
Які недобігли до зими через заміновану осінь
Які вже ніколи не доростуть
До природньої смерті.
Вірші бачили як вмирали тварини
Як поранені кішки і собаки
Волочили по дорогах свої кишки
Якось так буденно волочили без поспіху
І вірші не знали як вчинити:
Добити їх від жалю щоб не мучилися
Чи від жалю не добивати їх.
Вірші бачили як конає Європа
Європа – стара хвойда
Вірші з огидою дивилися
На її худі чресла запалі груди
Як вона беззубим ротом голосить:
Спермии ботексу
Спермии ботексу.
Немає в копальнях дикого Сходу
Стільки спермии і ботоксу
Щоб зарадити їй.
Вірші бачили як конає Росія
Підар-росія
Сифілітик-збоченець
Який весь свій мерзенний вік
Прикидався жінкою
Одягався в жіноче
Хоча ніколи не був жінкою
А просто був мерзенним збоченцем
Поряд з яким нікого немає
Підар завше конає на самоті.
Вірші бачили як конає Америка
Стрептизерка-Америка
Сестра-байстрюк курви Європи
Для якої віра в шест
Те саме що віра в хрест.
Вірші бачили як вмирала хата.
Їхня хата
Ваша хата
Ще ж ваша хата
Он та – що за рогом?
(Ще рік тому це була звичайна хата
З теплими вікнами
Гостинними дверима
Білими стінами
З новою покрівлею
Стояла в обрамленні квітника
Виноградника над затишною верандою
З яблунею сливою грушею горіхом
В доглянутому саду.
І з людьми.
І з людьми.
Коли прилетіла перша куля
Хата спершу навіть не зрозуміла що сталося
Тихо зойкнула
І так само тихо заплакала:
Куля поранила стіну.
Потім прилітали інші кулі
Хата ніколи не могла вгадати коли саме
Не могла до цього приготуватися
Прикритися руками
Кудись сховатися
На горище
Чи в підвал.
Кулі дірявили стіни
Повибивали вікна
Залітали в середину хати
На кухню у вітальню
В дитячу кімнату
Навіть в дитячу кімнату
Шукали людей.
Кулі шукали людей.
Кулі завше шукають людей.
Хата здогадалася
У хати серце зомлівало від страху -
Люди – це сенс будь-якої хати -
Коли кулі не знаходили людей
То особливо злилися
Трощили усе.
А потім прилетіла міна
Впала на дах
Хата любила слухати восени
Коли на її дах падали горіхи яблука
Коли горіхи чи яблука –
Не боляче не страшно
Хата чула від людей
Що міни – це боляче і страшно
Але не думала що аж так.
А потім прилетів снаряд випущений з граду
І влучив прямісінько у хату
Хата підстрибнула
Наче дівчина над вогнем на Купала
Якусь мить повисіла в повітрі
І поволі почала опускатися на землю
Але вже не так як стояла:
Дах стіни підлога дитячі іграшки хатній посуд
Меблі піч годинник
Усе перемелене
Усі покусане війною
Усе над’їджене вогнем.
Усе.)
Вірші бачили як гинули люди.
Вірші встромляли у вуха стріляні гільзи
Щоб не чути їхні хрипів їхнього стогону
Вірші повиколювали собі очі
Аби щодня не дивитися на мертвих людей.
Одні люди вмирали дзвінко
В бою на ратному полі
Так наче красиво наче
Вірші бачили як з неба опускалися янголи
В білому
Наче санітари Господа
Щоб забрати чисті душі
Подалі від сплюндрованих тіл.
Інші люди вмирали тупо
Наче жили в бочці
За сніданком дорогою на роботу чи за кухлем пива
Вірші бачили як жовта рідина яєчня з беконом
Просувається всередині цих здорових організмів
Цих неживих людей.
Вірші – найкоротший шлях до неба
Головне – не боятися спробувати
Вірші - бачать безодню
Падаючи вниз
Головне запам*ятати шлях нагору.
Вірші скрізь побували
Вірші були там де нема місця для віршів.
Вірші бачили все.
Вірші бачили все.
Борис Гуменюк
5 січня
