Давно дощу такого не було,
Змочив до нитки, плутався в
волоссі -
А я без парасольки, як на зло.
Радів він, що омріяне вдалося.

Куди від навіженого втекти?
Цілує вії, в очі заглядає:
Моя , - шепоче ніжно, - знаєш ти…
За комір нишком пальці запускає.

Струмки збігають по моїх щоках,
Заліз під блузку, пестить мої груди,
Тримає міцно у своїх руках:
- Вже не втечеш - втішається –
нікуди.

Залоскочу цілунками сьогодні.
До кожної частинки доторкнусь.
Пірну з тобою в ніжності безодню.
Твоїми почуттями теж уп’юсь.

…Мені здається, розум я втрачаю,
Танцюю босоніж з ним, мов на «біс».
Я з легкістю усе йому прощаю -
В його струмках не видно моїх сліз…